Прекрасний життєвий ювілей відзначила професіонал педагогічної справи Лисюк Валентина Андріївна
Коли в жіночім серці сяє сонце,
І усміх гріє малинові вуста,
А ще троянди розкошують під віконцем,
То жінка ця прекрасна, як весна
Певно, найкраще про жінку, душа якої виграє веселкою й дарує свою любов іншим, можна написати тільки віршами.Найкращих слів заслуговує наша колега, вчителька початкових класів, а нині – наймолодша пенсіонерка Лисюк Валентина Андріївна.
Стежинки дитинства пролягли від батьківської хати у с. Бугрин, де 29.09.1969 р. у сім’ї Андрія і Віри народилася довгождана дочечка Валя, де вже підростав 10-річний син Микола. Скоро промайнули безтурботні дитячі роки і 1 вересня 1976 р. Валя стала першокласницею. Від природи талановита та ще й старанності не бракувало, учениця була зразком для інших однокласників. Галина Борисівна часто згадує, що грамотніше за Валю диктанти ніхто не писав. Дуже хотілося дівчинці стати вчителькою і викладати у старших класах математику, а, можливо, українську мову. Та порада Галини Борисівни спробувати поступити у Дубнівське педучилище трішки підкорегувала майбутнє Валентини Андріївни. Вона досить успішно здала екзамени і, таким чином, здобула фах вчителя початкових класів. Звичайно, після цього здобула ще і вищу освіту за цією ж спеціальністю у Рівненському педінституті,1994 р.
Розпочала свою трудову діяльність у Новоставецькій початковій школі, а невдовзі була переведена на роботу у Бугринську СШ. Тут працювала і вихователем ГПД, і соціальним педагогом, і вчителем образотворчого мистецтва, і навіть вчителем математики та німецької мови. Та все ж тягнуло до маленьких школяриків, які дуже люблять свою вчительку. Її одинадцятикласники та семикласники часто звертаються за допомогою та порадами до своєї мудрої першої вчительки. З ними написала 4 МАНівські роботи, три з яких отримали призові місця, 4 науково-дослідні роботи, 4 роботи на Всеукраїнський конкурс експериментально-трудових робіт «Юний дослідник», «Юне обдарування», які також займали призові місця, отримала велику кількість грамот та написала 10 методичних посібників.
Валентина Андріївна має чималенький багаж вагомих досягнень і здобутків, неодноразово нагороджена похвальними грамотами і дипломами різних рівнів. Має Валентина Андріївна і хорошу сім’ю. Ще зовсім молоденькою, коли була на 4 курсі Дубнівського педучилища пов’язала свою долю із Володимиром, який мешкав у романтичному селі Башине. Там проживає сім’я і зараз. Полюбилася молоденька невісточка свекрам. Адже Валя дуже уважна до всіх: і до старших людей і до дітей.
Послав їм Бог у сім’ю двох красенів-синів: Мирослава та Івана. Дали батьки освіту своїм синам, допомагають у житті своїми порадами. Не тільки свекрухою, а й доброю наставницею у роботі стала Валентина Андріївна своїй невісточці Оленці. Радіє бабуся своїм внучкам-щебетушкам Марійці, Христині та Соломійці.
І хоч вирішила вчителька вищої категорії, яка заслужила звання «старший вчитель», велику повагу серед колег, батьків, учнів, піти на заслужений відпочинок, та є для чого жити їй. Звичайно, що у Валентини Андріївни ще є багато мрій. То ж хай усе задумане здійсниться.
Ви стали для нас другою мамою…
(Нариси про Лисюк Валентину Андріївну)
Школа – дуже важливий етап у нашому житті. Ми приходимо сюди такими боязкими та невпевненими, а протягом 11 років перетворюємося на розумну та перспективну молодь, яка стоїть на порозі дорослого життя. Сьогодні і я вже випускниця. Аж не віриться, як пролетіли ці 11 років! І зараз мені хочеться згадати, як усе починалося, а саме – свої перші роки у школі.
Коли приходиш у перший клас, дуже важко адаптуватися. Потрібно відчувати підтримку, важливо, щоб поруч був хороший вчитель. Такою була для мене моя перша вчителька Валентина Андріївна! Ви стали для нас другою мамою, яка піклувалася про нас, даруючи кожному частинку свого учительського серця. Я пам’ятаю: Ви завжди вчили нас бути єдиним класом, вчитися у мирі та злагоді. Пам’ятаю, як одного зимового дня в мене зламався замочок у куртці і Ви всіма силами намагалися його полагодити, щоб я не застудилась.
На перший погляд – це ніби дрібниці, але вони нагадують мені про теплоту Вашого серця. Пам’ятаю також закінчення 4 класу, Свято прощання з початковою школю. Ми плакали, тому що не уявляли, як будемо без своєї улюбленої Валентини Андріївни, а Ви нас заспокоювали і говорили, що ми будемо бачитися з Вами на уроках художньої культури. Ми перейшли у старшу школу: з’явилось багато нових вчителів. Кожен з них дав частинку своєї душі нам і ми вас усіх безмежно цінуємо. Проте, про свою першу вчительку ми не забули. Мені дуже приємно, що я маю можливість сказати Вам, Валентино Андріївно, кілька слів від усього нашого класу. Ми дякуємо Вам за Вашу теплоту та по-материнськи щиру турботу. Будьте певні: ми завжди про Вас пам’ятатимемо. Адже пам'ять про першу вчительку – це щось особливе, як пам'ять про білі банти, шкільну форму, випускний вечір – усе це житиме в наших серцях ніжною мелодією безтурботного дитинства.
Аліна Вознюк,
випускниця Бугринського НВК